Гіперактивність

Висока рухлива активність є характеристикою нормального розвитку дитини-дошкільника. Потреба в русі в дитині закладена природою від народження. Але існує група дітей, у яких ця потреба досягає дуже високого рівня і створює багато проблем батькам, вихователям і, звичайно ж, самим дітям. Таких діток часто називають гіперактивними.

Для них характерним є наступне:
• неможливість надовго зосередити на чомусь увагу;
• невміння всидіти на одному місці;
• легке відволікання на сторонні подразники;
• нетерплячість;
• дуже швидке переключення з однієї справи на іншу;
• невміння грати, розмовляти тихо й спокійно;
• коротка тривалість сну й складнощі при засинанні;
• невміння доводити справу до кінця;
• балакучість;
• невміння прогнозувати свої дії.

Симптоми зазвичай проявляються у віці 2-3 років. Причинами гіперактивності можуть бути інфекції, родові травми, передчасні або складні пологи. Статистично гіперактивність у 4 рази частіше зустрічається у хлопчиків. 

Гіперактивні дітки, у зв’язку з особливостями їхньої нервової системи, менш чутливі до болю, ніж їх однолітки. Саме тому дуже часто вони не звертають уваги на те, що спричинюють біль іншим, не розуміють цього. Отже, необхідно пояснювати дітям правила поведінки, наводити приклади. Ні в якому разі не застосовуйте силу! Діти ж у всьому беруть приклад з вас, це стосується і фізичного покарання.
В дитячому садку такі діти постійно порушують режим і стають джерелом загрози як для себе, так і для однолітків внаслідок незграбності та невміння прогнозувати наслідки своїх дій. Гіперактивні дітки дуже швидко втомлюються, характеризуються коротким періодом працездатності (5-15 хв.), які змінюються періодом відпочинку (3-5 хв.). І батькам, і вихователям слід враховувати ці особливості в процесі навчання та виховання.
Існують деякі рекомендації щодо організації режиму дня і діяльності активної дитини: 

• працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері;
• зменшити робоче навантаження дитини;
• ділити роботу на коротші, але більш часті періоди; 
• організовувати фізкультхвилинки;
• знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху; 
• домовлятися з дитиною про ті або інші дії заздалегідь; 
• давати короткі, чіткі й конкретні інструкції;
• використати гнучку систему заохочень і покарань;
• заохочувати і хвалити дитини відразу ж, не відкладаючи на майбутнє; 
• надавати дитині можливість вибору;
• частіше хвалити за те, що виходить;
• залишатися спокійним.

Коли просите щось зробити, намагайтеся, щоб мова не була довгою, не містила відразу кілька вказівок («піди на кухню й принеси віник, потім підмети в коридорі» - неправильно, дитина виконає лише половину прохання.) Розмовляючи, дивіться дитині в очі. 
Не змушуйте дитину довгий час спокійно сидіти. Якщо ви читаєте казку, дайте їй в руки м'яку іграшку, маля може встати, походити, ставити запитання. 
Долучайте дитину до рухливих і спортивних ігор, у яких можна розрядити енергію, що б'є ключем. Дитина повинна зрозуміти мету гри й учитися підкорятися правилам, учитися планувати гру. Бажано зайнятись якимсь спортом.
Гіперактивна дитина - особлива, будучи дуже чутливою, вона гостро реагує на зауваження, заборони, нотації. Іноді їй здається, що батьки її зовсім не люблять, тому таке маля має велику потребу в любові й розумінні. Причому в любові безумовній, коли дитину люблять не тільки за гарне поводження, слухняність, акуратність, але й просто за те, що вона є. 
Коли стає зовсім важко, згадайте, що до підліткового віку, а в деяких дітей і раніше, гіперактивність проходить. Важливо, щоб дитина підійшла до цього віку без вантажу негативних емоцій і комплексів неповноцінності.

Успіхів вам і терпіння, дорогі батьки! 

Анастасія Голота,

сімейний та дитячий психолог